Як Україні не повторити помилки окупації Криму?

  • Категорія запису:Суспільство
  • Час читання:1 mins read
You are currently viewing Як Україні не повторити помилки окупації Криму?

Широкомасштабний напад Росії на Україну в 2014 році ‒ це було залякування чи Кремль готувався до такого сценарію? 90 відсотків інформації про пересування військової техніки РФ вздовж українського кордону виявилися дезінформацією, розповідає генерал Віктор Муженко. У 2014 році він був заступником начальника Генштабу ЗСУ. Він висловлює упевненість, що українці мали шанс відстояти Крим, треба було реалізовувати план по утриманню півночі Криму. Як Україні не повторити помилки окупації Криму?

Першу частину розмови з генералом армії Віктором Муженко читайте тут.

‒ Ваша оцінка того, що у 2014 році Росія готувалася до широкомасштабного вторгнення в Україну. В інтерв’ю Крим.Реалії Олександр Турчинов стверджував, що тоді «горіло пів країни, 5 тисяч військових на всю країну, невідомо було: нападуть з боку Чернігова, чи з боку Донецька, Луганська, російські танки могли бути і в Києві». Які були підтвердження такій загрозі?

90% цієї інформації була дезінформація

‒ Росія привела в бойову готовність повну війська Західного, Південного і Центрального округів. Маса військ якраз на західному напрямку. З метою виконати задачу, яка буде поставлена. В тому числі, можливо, була б агресія. Але було і багато дезінформації, стосовно переміщення військ вздовж кордону.

Як правило, 90% цієї інформації була дезінформація. В тому числі і з території Білорусі, що там вже йдуть перельоти десантних військ. Що звідти може бути десант на Київ, на центральну Україну.

Росія, навчання ПДВ із десантування в Приморському краї, 2018 рік

Перейти державний кордон, це відкрита агресія для Росії. Я думаю, вони теж розуміли, що в цій ситуації Росія отримає такі санкції і таке ставлення світової спільноти, що вона просто припинить своє існування Вони розуміли свої можливості, тому, мабуть до реалізації цього не дійшло. Якщо такий план і був, то це був крайній варіант реагування на ті події, які відбувалися в 2014 році.

‒ Ви вважаєте, що це був інформаційний тиск? Залякували, щоб Україна боялась і не діяла?

‒ Що стосується військових структур, маю на увазі ЗСУ, питання було просто розмазати, грубо кажучи. По всій протяжності кордону розтягнути ту невелику кількість військ, які були в Україні.

«У нас був шанс відстояти Крим»

‒ Діяти треба було більш рішуче у 2014-му, так говорять багато військових. Версія Ігоря Воронченка, що 27 лютого треба було дати команду на штурм адмінбудівель, не боятися розголосу і з танків розстріляти будівлю парламенту Криму. На вашу думку, якби так розвивалися події, це б зупинило росіян?

‒ Ті, хто захопив парламент, вони були без знаків розпізнавання. Це були озброєні терористи. І тут повинен працювати закон «Про боротьбу з тероризмом». СБУ, відповідні підрозділи повинні були при забезпеченні ЗСУ, провести цю операцію. Але чомусь такого рішення не було.

Президент Володимир Путін (по центру) після підписання договору про входження українського півострова Крим до складу Росії, 18 березня 2014 року
У нас був шанс відстояти Крим і треба було його реалізовувати

А як себе вели росіяни тоді: вони робили крок – блокували одну-дві військові частини і на день-два зупинялися. Реакції немає. Ні у нас, ні реакції світової спільноти. Наступний крок.

Звідти і пішло, що спочатку «референдум» планувався на 25 травня, потім перенесений був на 30 березня, а реально був проведений 16 березня. Якомога швидше хотіли провести, щоб ніхто не оговтався від всіх цих процесів. (16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся не визнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу ‒ ред.).

Ще раз скажу, у нас був шанс відстояти Крим і треба було його реалізовувати.

‒ Коли у Генштабі почали розробляти замисли по захисту Криму від російської армії?

‒ Замисел уже був визначений по факту початку анексії Криму. Коли уже було порушення державного кордону, повітряними суднами, літаками, вертольотами, коли вже Керченською переправою перевозили російських військових до Криму. На основі цього замислу були підготовлені відповідні розпорядження.

‒ Що саме тоді планували військові?

Літаки пішли на Озерне і Дніпропетровськ на завантаження десанту 25-ї та 95-ї бригади

‒ Замисел був перекинути десантні бригади, у першу чергу 95-у і 25-у в Крим транспортними літаками, захопити аеродроми і вже в подальшому туди вивезти ще бригаду 79-у, 80-у. Аеродроми мали бути базовими об’єктами для переміщення повітряним шляхом особового складу, щоб наростити угруповання. Це давало нам можливість захопити перешийки і завести війська на територію Криму,

Карта. Задум Геншатбу в 2014 році

Планувалося перекрити Керченський півострів в районі Феодосії, там де найтонше місце. За рахунок підрозділів 95-ї бригади і батальйону морської піхоти. І перекрити Ангарський перевал, траса Ялта-Сімферополь гірсько-піхотним батальйоном 36-ї бригади. Модернізованим танковим батальйоном 36-ї бригади перекрити трасу Сімферополь-Севастополь. Таким чином ми повністю убезпечували степовий Крим.

Були відпрацьовані відповідні розпорядження, я підписав їх у генерала Куцина (Михайло Куцин, начальник Генштабу ЗСУ у 2014 році ‒ ред.) і почалась реалізація. Літаки пішли на Озерне і Дніпропетровськ на завантаження десанту 25-ї та 95-ї бригади.

‒ Коли це відбулось?

Він каже: я нічого не підписував, нічого не знаю
Муженко про розмову з Куциним

‒ Уночі 2 березня. Начальник Генштабу повернувся з наради, викликав нас. В його приймальні генерал Воробйов (Генадій Воробйов, з лютого 2014-го заступник начальника Генштабу ЗСУ ‒ ред.) каже, що всім стояти, ніяких рухів робити не будемо. Я кажу: як рухів робити не будемо, якщо літаки в повітрі йдуть на завантаження десанту. Він каже: хто прийняв таке рішення? Я кажу: я прийняв. На підставі чого? Я кажу: на підставі розпоряджень, які підписав начальник Генштабу. Він каже: йди сам йому пояснюй.

Я захожу до Куцина, кажу: ось розпорядження, які ви підписали, вони вже в стані реалізації. Він каже: я нічого не підписував, нічого не знаю.

Михайло Куцин, начальник Генштабу ЗСУ (28 лютого 2014 – 3 липня 2014)

‒ Але як таке може бути? Змінилися плани?

‒ Перед тим ще була дискусія. Обговорювали. У Куцина запитаєте. Він казав, що це хлопці, які хотіли пропіаритися. Це не піар, це реальна ситуація. Цьому є свідки. І найголовніше – ці документи збережені. І вони є в Генеральній прокуратурі.

‒ Про цю операцію Крим.Реалії запитували у Олександра Турчинова в інтерв’ю у 2020 році. Він стверджує, що тоді Збройні сили не були готові до виконання такої операції. На той момент усі аеродроми у Криму вже були зайняті, і тоді б десантників довелося висаджувати парашутами, були б жертви, і вони б не виконали жодного бойового завдання. Що ви скажете на ці аргументи?

‒ Десантування планували здійснити посадковим способом. На той момент аеродроми Джанкой і Кіровськ були під нашим контролем. На наступний день, дійсно, їх взяли під контроль. На перешийках зі сторони Криму з’явилися російські військові.

Із матеріалів ГУР МО про силове захоплення Криму в 2014 році

У них пройшла інформація. Вони зрозуміли, що щось планується і провели відповідні контрзаходи. Ще ми планували завести техніку 95-ї бригади через Арабатську стрілку. Вона була вільна для проходу. А наступного дня (3 березня ред.) там з’явився посилений блокпост.

‒ На вашу думку, якби цей задум здійснився, то під контролем України був би північний степовий Крим. І тоді неможливо було б провести «референдум»? Тобто це був шанс для Криму?

‒ Я по сьогоднішній день переконаний, що у нас був шанс і його треба було реалізовувати. Тоді треба було приймати відповідні рішення. Зараз набагато складніше. У Криму росіяни наростили в два з половиною рази свою військову присутність. Що стосується і Чорноморського флоту, і ракетних систем, і протиповітряної оборони, і сухопутного компоненту і так далі. І з кожним роком ця присутність збільшується. Тобто Крим мілітаризується, це для всіх зрозуміло.

‒ Був ще один план, коли ВМС залишились без командувача, вас хотіли перекинути в Крим. Що це за план був?

‒ Так, мене викликав генерал Куцин (Михайло ‒ ред.) і сказав, щоб я сформував собі оперативну групу і виїхав у Крим. Очолив всі військові сили. І відповідно діяв вже за установкою. Ми мали прилетіти в Миколаїв у Кульбакине, а звідти на човнах, які надавали прикордонники, передислокуватися в Крим. Базою мало стати Перевальне.

Там була найпотужніша військова частина бригади берегової оборони. І вже пізно ввечері, коли збиралися виїжджати в Бориспіль на літак, поступила команда відставити. І тоді вже Сергій Гайдук очолив Військово-морські сили, був призначений і необхідність у цій групі відпала. А звідки вам, до речі, відомо про це?

Сергій Гайдук, командувач ВМСУ (2014–2016)

Чи є в Україні відповідальні за окупацію Криму?

‒ Коли зрозуміли, що степовий Крим вже не втримати, аеродроми зайняті, перешийки заблоковані. Тоді був план по захисту півдня України. Що тоді відбувалося, за що були відповідальні ви?

‒ За легендою були навчання «Весняна злива», а реально йшов процес приведення ЗСУ у боєготовність повну. Кримський напрямок був пріоритетним. Ми бачили, що у Криму реалізується агресія. І вона може перекинутися на материкову Україну, в першу чергу на південні області.

Окупація українського Криму. Російські військові без розпізнавальних знаків (так звані «зелені чоловічки») у селі Перевальне, 5 березня 2014 року
Створили потужне угруповання, яке могло протистояти росіянам із кримського напрямку

Було визначено низку військових частин, в першу чергу, це були аеромобільні, 89-а бригада, 95-а, і частини восьмого армійського корпусу, які на той період вже були передані в різні оперативні командування і ми їх вже зводили на полігоні «Широкий Лан», де проходили боєзлагодження саме на Південь. І було створено угруповання приблизно 8 тисяч людей. Так, воно було обмежене у своїх можливостях. Але ми буквально за півтора-два тижні створили потужне угруповання, яке могло протистояти росіянам із кримського напрямку.

‒ Це було на Херсонщині?

‒ Так, Херсонщина, Запоріжжя, узбережжя Азовського моря були під нашим контролем. Миколаївщина, Одеська область і аж до Бессарабії ‒ за це ми теж відповідали. Я наведу вам приклад, яка тоді була ситуація щодо морально-психологічного стану наших військових, які передислокувалися на півдні.

Десь у середині березня мені треба було узгодити певні моменти взаємодії з нашими прикордонниками в Одесі. І ми прилетіли з Херсонщини на 4 вертольотах в Одесу. Здійснили посадку на аеродромі «Шкільний» на майданчику Державної прикордонної служби. Нас було 12 військових, ми всі в однаковій формі, не видно знаків розпізнавання, повне екіпірування, шоломи. Форма нічим не відрізнялась від форми «зелених чоловічків», крім кольору.

Він стоїть, і в нього так рука трясеться і він каже: «Какого Генерального штаба?

І назустріч нам йдуть два офіцери: командир цього Авіаційного загону Державної прикордонної служби і його заступник. Зустрічаємося і він мені відрекомендовується. «Командир Авіаційного загону, підполковник такий-то». Він мені російською і я йому відрекомендовуюсь російською мовою: «Заместитель начальника Генерального штаба генерал Муженко».

Він стоїть, і в нього так рука трясеться і він каже: «Какого Генерального штаба?». Це зараз смішно, а тоді було не зовсім. Дивіться який був психологічний стан наших військових на півдні, така ж ситуація була і в Криму.

‒ Росіяни намагалися на Південь заходити? Працювали їх диверсійні групи?

18 березня було перше бойове зіткнення із застосуванням зброї стрілецької

‒ Багато було такої інформації. Якісь диверсійні групи, якісь літаки, якісь аеродроми, десант. Ми змушені були реагувати. 16 березня 2014 року був «референдум», а 18 березня було перше бойове зіткнення із застосуванням зброї стрілецької. Це в районі позиційного району батареї реактивної «Смерч», яка була в розпорядженні командування оперативно-мобільного угруповання «Полісся». Чому «Полісся»? Тому що воно якраз було сформовано за рахунок частин 8-го корпусу із Житомирщини.

Це було на Херсонщині. І була спроба групи російського спецназу захопити саме цю батарею. А вона прикривалася спецназом 8-го полку спецпризначення. Це було перше зіткнення зі зброєю. Без втрат із нашої сторони, з російської не знаємо, там нікого потім не знайшли. Це було вночі.

‒ Були спроби з боку росіян захопити батарею на Херсонщині?

Ми могли накрити ударом реактивної системи «Смерч» зосередження росіян

‒ Чому ця батарея була для них важлива. Її стартові позиції були визначені з таким розрахунком, щоб вони могли накрити Джанкой. На аеродромі «Джанкой» була база росіян, там були їхні вертольоти, особовий склад.

На мене виходив генерал Куцин (Михайло Куцин, начальник Генштабу ЗСУ ‒ ред.) і казав, що він мав розмову з генералом Герасимовим (Валерій Герасимов, начальник Генштабу ЗС Росії з 2012 року ‒ ред.), і той просив, щоб ми відвели наші реактивні системи, цю батарею з того району. Що може бути якась помилка і може бути нанесений удар по Джанкою.

Колаж, аеродром Джанкой, Крим

Я тоді казав: ми нічого не будемо відводити. Спеціально ці позиції були визначені, щоб діставали до Джанкою у випадку якихось рухів, щоб ми могли накрити ударом реактивної системи «Смерч» зосередження росіян у районі Джанкою.

‒ 3 лютого президент Зеленський сказав про Крим. Не хочете коментувати?

‒ Ні.

‒ Я процитую: «Якби я тоді був президентом, ми би всі вмерли в Криму, але «зелених чоловічків» не пустили». А якби не пустили «зелених чоловічків», то Росія не допомогла б «сепаратистам» і не була б на сході України. Це можете прокоментувати?

‒ Я єдине, що скажу. Є такий вислів Симона Петлюри: «За Україну не потрібно помирати. За Україну потрібно вбивати».

‒ На вашу думку, чи є в Україні відповідальні за окупацію Криму?

А як же це було насправді?

‒ Не можу вам назвати прізвища, тому що немає однозначної оцінки тому періоду. Сім років пройшло, починаємо розбиратися. А як же це було насправді? І так до кінця не розібрались. Хоча є справа в прокуратурі.

Вилучалися документи, які стосувалися цих всіх подій кінця лютого-березня 2014 року. Так що справа, по моєму, ще не закрита, вона ще в процесі. Тому і, мабуть, немає конкретних прізвищ на сьогоднішній день.

‒ Дуже вам дякую.

Джерело: www.radiosvoboda.org