Президент Володимир Зеленський підписав закон, який вимагає наявності української складової під час державних закупівель продукції машинобудування (законопроєкт №3749).
Про це повідомляється на сайті Ради.
Зазначається, що закон повернутий з підписом президента 12 січня 2021 року.
За словами співавтора закону Дмитра Кисилевського, у перший рік дії закону під час закупівлі продукції машинобудування буде потрібно щонайменше 10% української складової, а щорічно цей показник збільшуватиметься на 5%, доки не досягне 40%.
“Створення 64 тисяч робочих місць та зростання ВВП на 4,2% у середньостроковій перспективі – вкрай важливий ефект, який очікується після набуття чинності закону про локалізацію.
Але ще важливішим є перезавантаження державної промислової політики. Підтримка закону у Верховній Раді конституційною більшістю та швидке підписання закону президентом демонструє, що наша промисловість таки має шанс на адекватну підтримку з боку держави”, – написав нардеп у Facebbok.
За його словами, тепер уряд має розробити нормативну базу для застосування вимоги щодо локалізації під час держзакупівель. Кисилевський припускає, що на це піде декілька місяців.
Рада ухвалила закон про локалізацію без норм, які порушували міжнародні договори та критикувалися економістами.
Закон тимчасово, з 2022 року і на 10 років, зобов’язує державні установи та підприємства під час публічних закупівель дотримуватися певної частки українських складових у предметі закупівлі вартістю понад 200 тисяч грн.
До другого читання закон зазнав вагомих змін.
Так, депутати вирішили запроваджувати вимоги до локалізації поступово і плавно. У перший рік дії закону частка “made in Ukraine” у товарах держзакупівель має складати не 25-40%, як пропонувалося раніше, а лише 10% – незалежно від об’єкта закупівлі.
Ступінь локалізації, тобто співвідношення українських складових у питомій вазі вартості товару, зростатиме щороку. У 2022 році її встановлять на рівні від 10%, а далі додаватиме 5 в.п. щороку до 2028 року, коли досягне 40%.
Стосуватимуться такі зміни не всіх закупівель, а лише окремих категорій. Серед них – трансформатори, автомобілі швидкої допомоги, громадський транспорт та інші транспортні засоби, залізничні локомотиви та пасажирські вагони, гвинтокрили та літаки тощо.
Також в остаточній версії законопроекту CPV-коди вирішили замінити на чітко прописані назви товарів. Це вирішило питання того, що вимоги до локалізації могли стосуватися цілої низки товарів, аналогів яких в Україні не виробляють.
Загалом у критиків законопроєкту про локалізацію було дві основні претензії. Перша полягала у тому, що одномоментне запровадження вимоги щодо локалізації цілого спектру товарів у розмірі 25-40% могли призвести до фактичної заборони на ввезення в Україну цілої низки товарів.
Річ у тому, що CPV-коди у державних тендерах використовуються не лише для закупівлі конкретних товарів, назви яких у них вказані, але й для закупівлі їхніх окремих частин, або ж взагалі подібних товарів.
За розрахунками КШЕ, фактична заборона на імпорт цілої низки видів товарів, яка містилася в ухваленому у першому читанні законопроєкті про локалізацію, могла коштувати економіці України 0,5% ВВП щороку замість очікуваного депутатами додаткового зростання на майже 4%.
Проте до другої версії законопроєкту товарів у переліку стало значно менше, і наразі фактично вже “не можна казати про те, що ухвалення документа депутатами призведе до заборони на їхній імпорт”, – констатують у КШЕ.
Крім того, у початковій редакції документ порушував взяті Україною зобов’язання в межах Угоди про асоціацію та Світової організації торгівлі.
Джерело: www.epravda.com.ua
